Цивільний кодекс України передбачає низку нових інститутів, раніше не відомих цивільному законодавству України, серед яких, зокрема, й інститут спадкового договору, навколо якого виникає багато проблем, пов’язаних із внутрішньою суперечністю норм, які регулюють даний інститут, та їх практичною реалізацією. У той час, як у багатьох країнах світу цей інститут є широко розповсюдженим, а порядок укладення й виконання спадкових договорів детально регламентований законодавством, у нашій країні спадковий договір дотепер поступається усталеним інститутам спадкування за законом і за заповітом. Проте характеризувати цей договір жодним чином не можна із негативної сторони, адже він має і свої переваги, оскільки за відчужувачем, хоч із деяким обмеженням, але зберігається право розпоряджатися майном. Отже, згідно ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.

Цивільним законодавством України з метою захисту прав сторін спадкового договору (відчужувача і набувача), забезпеченню виконання його належним чином передбачаються певні заходи запобігання порушенню умов такого договору, як з боку відчужувача, так і набувача.

Укладаючи спадковий договір, сторони розраховують на його належне виконання та досягнення поставлених ними цілей, що стає можливим за допомогою спеціальних засобів забезпечення виконання спадкового договору. Саме тому важливим є те, що забезпечення виконання спадкового договору можливе за допомогою низки заходів, а саме: спеціальних засобів, встановлених законом (ст. 1307 ЦК України) саме для цих відносин; використання загальних способів забезпечення виконання зобов’язань (глава 49 ЦК України); використання мір цивільної відповідальності, передбачених за порушення зобов’язань (глава 51 ЦК України).

Визначені засоби забезпечення виконання спадкового договору покликані забезпечити виконання такого договору як на користь набувача, так відчужувача.

Суть заборони на відчуження об’єкта нерухомого майна, яку накладає нотаріус після посвідчення спадкового договору – перешкодити вільному розпорядженню майном. Коли на майно накладено заборону на його відчуження, то власник не може розпорядитися ним, оскільки втрачає один із елементів права власності – розпорядження цим майном. Але все одно залишається власником такого майна до моменту смерті. Отже, для забезпечення виконання спадкового договору законодавець встановив, по-перше, що нотаріус покладає на майно яке вказане в договорі, заборону відчуження, і це слугує гарантією того, що набувач за договором, після смерті відчужувача отримає у власніть майно передбачене договором.

Визнання заповіту, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, нікчемним — це також є одним із основних засобів забезпечення виконання спадкового договору. Заповіт, яким охоплено усе майно, призначене набувачеві за спадковим договором, визнається нікчемним незалежно від часу його складання – до або після укладення спадкового договору. Якщо у заповіті містяться розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового договору, але і стосовно іншого майна спадкодавця, такий заповіт визнається недійсним лише у частині розпорядження майном, вказаним у спадковому договорі (ч. 3 ст. 1257 ЦК України).

Зазначаю також, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, оскільки майно за спадковим договором не є об'єктом спадкування.

Підсумовуючи, зазначу, що спадковий договір є цікавим і корисним інститутом спадкування. Незважаючи на недостатнє правове регулювання виконання спадкового договору, він є досить привабливим способом розпорядження майном для власника (відчужувача за спадковим договором), зокрема, з огляду на можливість здійснення контролю за виконанням спадкового договору як за життя, так і після смерті відчужувача.

Державний нотаріус

Магда Г. В.