На сьогоднішній день досить актуальним питанням є виселення з жилих приміщень, але не всі громадяни є юридично підкованими в цьому напрямку. Хоча всі ми знаємо, що незнання законів не звільняє від їх відповідальності. В Конституції України зазначено: «кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду».

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлений загальний принцип «непорушності права власності», відповідно до якого (цитую):

«1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом».

Виселення являє собою не що інше, як примусове вилучення жилої площі і розглядається як крайній захід, що підлягає застосуванню тільки у випадках і в порядку, що прямо передбачені законом. Для захисту житлових прав, а також з метою запобігання виселенню з жилого приміщення без надання іншого житла, що, в свою чергу, породжує бездомність, особа має знати випадки, за яких таке виселення не допускається. Житлове законодавство встановлює три види виселення: 1) з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення; 2) з наданням іншого жилого приміщення; 3) без надання жилого приміщення.

Крім того, статтею 155 Житлового кодексу України гарантуються права громадян, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру). Так, «жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не можуть бути у них вилучені, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР» (на даний момент в Україні діє радянський Житловий кодекс, прийнятий ще у 1983 році, з численними змінами та доповненнями - це один із не багатьох кодифікованих нормативних актів, що залишився чинним з радянських часів).

Це - щодо захисту державою права власності, в тому числі - права власності на житло.

Тепер - щодо питання виселення з житлового приміщення власника такого житлового приміщення та членів його сім’ї. Виселення з житлового приміщення можливі. Але такі виселення повинні відбуватися тільки у випадках, передбачених законом, у добровільному порядку (зрозуміло, що мало хто залишить своє житло добровільно) або в судовому порядку.

Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо воно не виконано в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до статті 24 ЗУ «Про виконавче провадження». Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до статті 24 ЗУ «Про виконавче провадження». У разі невиконання обов’язку по примусовому виселенню боржника в терміни, визначені цією статтею, державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність, встановлену законом.

Примусовому виселенню підлягають лише ті особи, які визначені у виконавчому документі. Державний виконавець зобов’язаний примусово повідомити про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов’язаний провести опис майна та зазначити його вартість. Описане майно передається на відповідальне зберігання особі, яка державним виконавцем призначена охоронцем майна. Передане на зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після сплати боржником витрат на його збереження. Якщо боржник відмовляється сплатити витрати за зберігання майна, вони компенсуються за рахунок реалізації частини майна боржника. Про виконання рішення про виселення боржника державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

Якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше жиле приміщення, державний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого жилого приміщення державний виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом цього питання виконавчі дії не провадяться. Якщо особа самостійно вселилася в приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у цьому разі підлягає поновленню за постановою державного виконавця.

А. Лебідь, державний виконавець ВДВС Новоодеського РУЮ.